За ними сунули юрби правобережних прочан. Приклад одних залучав інших. В серединї серпня полковник Мигалевський з Лисянки писав, що він довго затримував поспільство „від блуканини“, запевняючи про запомогу від Самійловича, але як поміж народом пішла вістка, що боярин та гетьман повернули на лївий берег, то вже неможливо було нїчим спинити нарід. Крилов опустїв. З великих та малих місточок, з сїл та хуторів йшли обози з возами, які навантажено прочанами, з їх родинами та добром. По їх прикладу і мешканцї Лисянки всї втїкли за Днїпро. Місто, перше людне та міцне, що добре давалось у знаки Чарнецькому, Тетері, Суховієнку, тепер зовсїм спустїло, — каже український лїтописець. Без перешкоди увійшли туди Татаре, тодї як перше страхались і дивитись на се місто. Рух народу до переселювання, що вже багато років з черги більшав через похід Турків на Україну, тепер досяг до найвищого ступня. Мешканцїв України опанував переполох. Де тільки почують, що близько з'явились бусурмени, зараз мешканцї підіймають ся з родинами і добром, яке на швидку поспіють захопити. Часто вони самі не знали, де їм шукати пристановища, і йшли, як казали тодї, „на мандрівку“ або „на блуканину“. Більшість їх простувала на лївий бік. На перевозах проти Черкас і Канева що дня зранку до вечера стояв натовп возів з прочанами, чекаючи черги для переправи. Ледве встигали їх перевозити. За Днїпром вони подавались на схід до слободських полків шукати привільних місць задля нової оселї. Але декотрі з західної частини України втїкалн на Волинь та в Червону Русь, у польскі володїння. Сила прочан не діставшись до нової селитьби, гинули з голоду, безвіддя і надзвичайної утоми, у непривітній пустелї, в яку оберталась тодї правобережна Україна, яку ще недавно Поляки прозивали їх благодатним Єгиптом. На віки покидаючи свій рідний край, прочане часто палили свої господи. Так Дорошенко, сьлїдкуючи за ханом з Чигирина, прочув, що мешканцї Богуслава спалили свої двори і втїкають на мандрівку. Він видав унїверсал, де писав: „Узнавайте добрість нашу з того, що ми вас по чужих кутках блукати не посилаємо, а дбаємо про ваше добро і за вас не жалїємо власного здоровя. Не сумнївайте-ж ся нї в чому, і затримуйте тих, що ідуть на мандрівку. Райте їм повертати до своїх осель, до свого добра. А хто нас не по-
