у кайдани старшину з місточок: Насташки,[1] Рокітна,[2] Вахнівки[3] і Богуслава за те, що вони підбурювали нарід, щоб відцурати ся Дорошенка. А Степан Бутенко і білоцерківський полковник утїк з жінкою до Білої-Церкви, але білоцерківський комендант наказав зарубати єго нїби за те, що він перше зраджував Ханенкови і переходив до Дорошенка. Дорошенко з ханом підступили до Днїпра біля Ржищева і вже забирали пороми, щоб перебратись на лївий бік, коли раптом хан миттю повернув до Криму, прочувши, що московське війско, Калмики та Донцї-козаки турбують кримські улуси. Дорошенко став під Корсунем. Єму лишили Татар, як кажуть, тисяч до десяти. Тут Дорошенко почув, що тисяч більш десяти прочан їдуть з Побожа і Поднїстря обозом, простуючи за Днїпро. Дорошенко з Татарами перейняв їх під Сьмілою. Прочане почали було змагатись. Дорошенко наказав всїх їх рубати, не розбираючи нї полу, нї віку, а тих, що не змагались й відразу корили ся, віддав Татарам в неволю.
Дорошенкове становище стало тепер справдї траґічне. Турки й Татаре, що прийшли єму на запомогу, не тільки не підперли єго справ, але до останку попсували. Не сила була бусурменам-спільникам силоміць примусити нарід, любити гетьмана. Навпаки, Українцї дужче рвали ся покидати батьківщину, аби-б тільки не бути під рукою у Дорошенка; і вже з єго ріднї, яких було багато на Українї, і з самих щирих єго прихильників почали втїкати на лївий бік. Козацьке війско, яке він зібрав у Корсунї, загомонїло проти него: „Він нас голодом поморив,“ — гукали козаки. — „Всю країну опустошив, поспільство внївець зруйнував, християн у неволю віддав“. Навіть найбільш певні Дорошенкові серденята почали покидати гетьмана: серденяцький полковник Хведор Мовчан з пятьма сотнями своїх серденят прибув до Канева і заприсягнув цареви. З ним пішло ще 200 серденят, і даремне Дорошенко писав до них, вмавляючи повернутись. До того-ж ще турецький султан наказав Дорошенкови прислати до Туреччини 500 хлопцїв та дївчаток підлїтків. I се обурило проти Дорошенка са-
