кови Войцї-Сербину і охотному полковникови Новицькому, не оселяти їх біля Днїппра, а випроваджувати їх на нові оселї куди далї. Не так легко було втїкачам з Торговицї. Їх було 3 тисячи, вони зібрали ся на лївий бік після чутки, що Дорошенків післанець Астаматий веде Турків. Дорошенко післав проти втїкачів Татар, а ті їх полонили. З початку вересня канївський полковник доводив Самійловичу, що ватажки вільхівський та звенигородський привезли до Канева 1000 возів з переселенцями, і полковник всїх їх переправив через Днїпро. Тодї до Ромодановського та Самійловича приїхали корсунські козаки — пасинок Богдана Хмельницького Степанко з товариством. Вони оповістили, що Дорошенко післав їх з суддею Чернявським бути у хана підчас ханського походу на Польщу. А коли хан з Ібрагим-башею, що був при нему, повернув до Волощини, козаки, яких відпустив до Дорошенка, не пішли до Чигирина, а подались на лївий бік і заприсягнули цареви. Польске війско прибуло тодї до Корсуня, найшло єго зовсїм безлюдним і спалило. Тодї до останку спустїло і все Побожжя. Мешканцї, що лишали ся ще там, витурили від себе поставлені польскі залоги і подались у мандрівку.
Отсе все привело Дорошенка до немучого підупаду. Серпня 10-го позбув ся він свого многолїтного друга та порадника, митрополїти Тукальского, що помер, незабаром до смерти засьлїпши на очи. У Дорошенка не було жадних заходів зупинити народу, що втїкав у царські країни, єму не засилали, щоб зупинити прочан, нї турецьких, нї татарських сил, і єму ввижала ся можливість небавом лишити ся самотним у пустелї. Поміж тих, що прийшли з правого боку до Самійловича, був Василь Леонтиєвич Кочубей, якому судило ся потім придбати гучну траґічну славу. Розпочавши службу ще за Брюховецького у гетьманській канцеляриї, він був тодї за підписка або за канцеляристу у Дорошенка, придбав у него велику віру і чигиринський гетьман посилав єго до Туреччини. Як він вертавсь назад, джура украв у Кочубея важні папері і втїк. Після сего Кочубей не наваживсь прибути до Дорошенка, переправивсь до Самійловича і довів такі звістки про Дорошенка.
„Гризе сам себе Дорошенко, — казав він: сподївавсь на Турків та Татар, але ті і другі мало надїї їм подають. Кримцї ремствують на него за те, що мало шанував та цїнував їх,
