а верхними — до вхідних дверий палати. Коли післанцї вийшли, боярин князь Микита Одоєвський, а за ним усї члени царської думи уклоняли ся та поздоровляли єго з Дорошенковим підданьством. Цар звелїв стрільцям віднести клейноди до посо́льского приказу та виставити, як і пе́рше на більцях ґанку на показ народови. Таким робом сї речи пролежали з годину, далї думний дяк наказав віднести сї речи у „оружейну палату“, а привилеї зберегати у „малоросийському приказї“.
Так закінчило ся Дорошенкове гетьманованнє і з ним разом полїтичне життє сеї знаменитої людини. Певна річ, що він щиро і завсїгди був вірним ідеї незалежности та самостійности України, але разом з тим уперто та ревно бажав, щоб сей ідеал для неї добув він, а не хто інший. Хоча в богато єго вчинках і знати було облуду, але її викликали околишні обставини, що на не́го наляга́ли. Він щиро правив те, що було намічено Богданом Хмельницьким, недоладу справлялось Виговським і, на останку, попсовано другими через їх нездатність. Дорошенко бачив, що з Поляками неможливо погодити ся. І він щиро бажав піддатись Москві, як піддавсь їй і Богдан Хмельницький. Але Москва не хтїла приймати Дорошенка, найперше длятого, що умовила ся з Польщею — вороже задля Українцїв; вдруге — того, що Дорошенко згожував ся піддати у підданьство Україну з умовами такої широкої краєвої волї, яка суперечила інтересам московської державної полїтики. Тільки неможливість погодити ся з Москвою кинула єго у підданьство Туреччини. З погляду тодїшних низькооких державних поглядів, єму у рожевім сьвітлї привиджувала ся залежність від Туреччини. Він няв віри обіцянкам і пільгам, що засновано на папіряних привилеях, так саме, як няв їм віри і Богдан Хмельницький. Дорошенко навіть, мовити можна, чинив прямодушнїш за Богдана Хмельницького. Він піддавсь Туреччинї тодї тільки, як вже спро́бував певну неможливість погодити ся з Московщиною.
Дорошенко був винен більше перед українським народом, нїж перед Московщиною. Бажаючи досягти самостійности, чого-б вона не коштувала, Дорошенко не зупинив ся перед жадними заходами. Він був у Каменцї, як бусурмени кепкували з християнської сьвятинї, видав у турецьку й татарську
