Отже Київська друкарня запозичила орнаментацію із Стрятинських видань. Щоб мати підстави це говорити й дати змогу зазначені висновки перевірити, подаємо, як приклад, той самий „Анфологіон“ 1619 року Київського друку. Він має ті самі заставки, що й Стрятинські видання, на таких своїх сторінках: 107, 127, 153, 302, 375, 426, 469, 506, 539, 561, 597, 611, 623, 796, 801, 938.
Що-ж до копій з заставок Стрятинських, то і їх не доведеться довго шукати. Наприклад, у Київському виданні 1619 р. „Анфологіона“ на стор. 153 є одна з таких праць (мал. 25)[1]. Не мало їх знайдеться і на сторінках инших видань.
Але поруч з ними, в тих самих виданнях трапляються і такі широкі заставки, що займають багато місця і вже своїми розмірами відходять від типу Стрятинських, наприклад, на стор. 366 „Анфологіона“, яких не знав Стрятин і яка між иншим у Київських виданнях трапляється вперше. Або заставка на стор. 745 (мал. 26) того-ж таки Анфологіона, що своїми елементами виходить з орнаментації Стрятинської, але композиції трохи иншої, а оброблення й зовсім иншого.
Те саме маємо право сказати й про Київські видання, що вийшли після Анфологіону. Заставки, кінцівки та заголовні літери то в одній, то в другій книжці повторюються на протязі всього XVII ст., та навіть у XVTII ст. їх знаходять.
52
- ↑ Вона-ж повторюється потім у виданні „Бесіда на 14 посланій ап. Павла“ друку 1623 р. В Анфологіоні вона здибається всього тільки один раз.
