вигляді вона трапляється і далі, на инших сторінках того самого видання „Тріоді“; це стверджує ту думку, що майстер не розумів сюжету окраси.
Якщо таких заставок знаходимо не одну, дві, а де-кілька, при чому ще й так, що одна заставка трапляється декілька разів в одному і тому самому виданні і всі рази в переверненому вигляді, то це явище підкреслює одно тільки: що майстер дбав не про те, щоб сюжет чи мотив заставки був зрозумілий, а виключно тільки про те, щоб загальний вигляд скомпонованого аркуша, що його мав друкар прикрасити, мав відповідну окрасу на тому місці, якого вимагала загальна його композиція. І коли читач кидає оком на кожний такий аркуш друкованої книжки, він перш за все помічає загальне розміщення плям, їхні форми та взаємне розміщення цих елементів, знаходить, що всі вони відповідають свойому призначенню, — красиві, цікаві, прибірні й урочисті. Це як-раз і потрібно було видавцеві. Але красота композиції самої заставки має крім того і свої закони.
У виданнях Фр. Скорини маємо ілюстрації з декоративними елементами; ці елементи свідчать про те, що
64
