Таких слів багато в кождій людській мові.
Вони тотожні у всіляких народів, хоч і жиють ті народи геть далеко одні від других. І сі слова скрізь зявились самі з себе, через те, що люди наслідують всілякі згуки своїми устами. Вчують згук і прокажуть його за помочею свого горла.
Часом один нарід жиє в Африці, а другий на Україні, але обидва вони витворили майже однакові слова до означеня певної річи. Приміром змосковська дзвін буде “колокол”, а американські дикуни витворили назву дзвона “ква-ля-ква-ляль”. Се слово бренить майже так, як московське “колокол”. З німецького дзвін буде “ґльокке”, з французська “клош”. І в тих словах є теж щось спільного з московським.
Через щож така подібність? Звідки вона взялась? Сталась вона сама через себе завдяки згуко-наслідованю. Або ось, приміром, московське славо “пушка” — канона.
Гуцули на стрільбу кажуть “пушка”. Малі діти кажуть “бух” або “пу”, наслідуючи згук стрілу. І багато дикунів звуть канону “пу-пу”. Або ось по нашому “грім”, а в дикунів “бам”. Тут теж наслідованє згуків грому. І тут є щось подібного межи нашою мовою, а дикунською.
От таким чином, завдяки згуко-наслідованю, зявилось в всіляких людських мовах багато подібних слів. В сім звичайно нема нічого надзвичайного. Все ставалось і стаєть ся само з себе просто і природно. І так дієть ся від віків. Отже тепер бачимо з відки взялись і беруть ся декотрі корені багатьох слів в ріжноманітних людських мовах: з вигуків, з криків та згуко-наслідованя.
Але корені зявляють ся нетільки через повизше наведене. Иньші зявились випадково, але якраз були відповідні в тій хвилі. Одна людина могла випадково собі якийсь корінь придумати, але ся вигадка в тій хвилі сподобалась другим людям; тому вони її похопили і вона стала вживана цілим племеном. Такій появі нових коренів нема чого дивуватись. І тут усе дієть ся само з себе. Одним словом, є багато
