— Хай хай кай хай на хай?
Се з сіямська буде: “Хіба ніхто не продає в місті яєць?”
На се другий Сіямець відповідає:
— Ха най хай фа-хай хай!
По нашому се ось що: “Чому ні, але крамар нині хорий”.
В українській мові тут усе инакше, а в Сіямців тільки шість неоднакових слів — “хай”, “кай”, “на”, “най”, “ха”, “фа”. Але сі слова так розстановлені, що після змісту мають кожне окреме значене тай вимовляють ся вони кожне инакше. І через те зявляєть ся ріжниця що-до змісту.
Отже, завдяки розстановленю слів та інакшому вимовленю їх, Китайці та Сіямці можуть висловити своєю мовою, що забажають, хоч і розмовляють самими коренями.
Такі мови посідають тепер більше як пятьсот мілііонів людий.
Але є народи, що не розмовляють самими коренями. Вони роблять се так: корені собіі корені, — вони завжди позістають ся невідмінні, як і в китайській мові, але до них усе приставляють які небудь наростки, через що слова цілковито відмінюють свій зміст. Таку, наприклад, мову мають Турки. З турецька линва буде “аркан”, а линви — “арканляр”, на линві — буде “арканла”; присилити на линву — “арканла”; краща линва “арканлик”. Отже, приставляючи до слова “аркан”, себто до кореня, всілякі частки (“ляр”, “лик”, “ла”, “ли”), Турчин може висловити, що йому треба. В такій мові, як турецька, головна вага в тих частках, котрі приставляють ся до кореня.
Або ось ще приклад. З турецька “зошит” буде “тефтер”; мій зошит — “тефтерім”; мої зошити — “тефтерлерім”; в моїм зошиті — “тефтерімде”. Отже і тут уся вага в наростках. Таких наростів є сила і кож-
