шили словянщину і почали писати більше народною московщиною. Іван Котляревський випровадив і нашу українську мову зпід впливів мертвої старо-сербщини.
Так само відмінилась і італійська мова. Тепер Італійці, приміром, кажуть: “Чі ва піяно — ва сано.” А сперед тисячу і півтори тисячі літ прадіди Італіянів — Римляни — висловлювали повисшу думку так: “Кві вадіт планум, вадіт санум” (хто йде поволи, йде здорово). З того бачимо, що протягом півторитисячки літ італійська мова дуже відмінилась. Так відмінюють ся і иньші мови.
Перед багатьома тисячами літ на світі не було ані українського племена, ані анґлійського, ані французского, ані німецького, грецького, латинського, індуського чи перзського, жадного з них, — а був якийсь один нарід. Він замешкував якусь країну і усі люди того народу розмовляли одною мовою. Але з бігом часу народу того намножилось, йому стало тісно і він став вимандровувати з своєї країни в иньші землі. Еміґранти того народу розбрелись куди було можна. Людина йшла за людиною, юрба за юрбою, і часом дістались дуже далеко від місця своєї первісної батьківщини.
Спочатку, осівши на новім місці, осадники розмовляли своєю першою, себто старою мовою, котрої навчились від своїх батьків. Але на нових місцях доводить ся провадити жите по инакшому, доводить ся стикати з чужинцями, бачити щось нового, тай придумувати нове. А між иньшим і нові слова. Знаємо, що з бігом часу мова відмінюють ся. В мові осадників починають зявлятись усе нові та нові слова, яких раніш не було. В осадників, що поосідали в ріжних країнах стали зявлятись і відмінні слова. Тих слів набиралось усе більше та більше. Вони оббігали від людини до людини та додавались до других слів тоїж мови. Крім того і старі слова з оббігом великого шмату часу нераз перероблювались, себто люди починали вимовляти їх по инакшому. Инакше і не могло статись в нових житєвих обставинах: через відміну сих
