мократії виявилися особливо гостро, коли на підставі нею ж толерованих законів до активної ролі в суспільно-політичному житті прийшли нові течії — мета яких полягала вже в цілковитому знищенні й демократії, і самої держави. В цьому парадоксі виявилася вже виразна артеріосклероза демократії й цілковитий занепад її самоохорончого інстинкту, з доведенням її ідеалу »політичної свободи« до повного абсурду.
Витворена по війні загальна ситуація, що характеризувалася все зростаючими міжнародніми конфліктами, загостреною політичною й соціяльною боротьбою та господарськими кризами — кинула всі народи світу в розпучливі настрої. Невдоволення з існуючого стану річей перетворювалося в потужні підривні революційні рухи. Обставини вимагали рішучого й послідовного перегляду всієї системи суспільного існування. Але годі було чекати від демократії сміливого й чинного втручання в події! Роздерта внутрішніми чварами, катаклізмами й суперечностями, вона протиставила розбиваючим її силам тільки старі, затріпані слова: »свобода, рівність, братерство«…
Парадоксальність швидкого розкладу демократії в тому часі стає особливо дивоглядною, коли мати на увазі, що саме повоєнні роки були періодом її найбільшого тріумфу в історії! Нову політичну рівновагу сперто тоді на так зв. великих демократіях (Франції, Анґлії, Америці). У Версаї проголошено перемогу демократичних ідей; майже всі монархії й залишки абсолютизму зникли. Всі держави — старі й новостворені — зачали пере-
