Енсіже (Hunziger), а сама стала з боку. До голосу прийшли жовніри, але занадто пізно! Це ті найкращі, що їх має французька нація, які ніколи нічого спільного з демократією не мали й занадто добре знали її »діла«, щоб не погорджувати нею (варто пригадати, що демократичні кліки перед кількома роками звільнили ґен. Вейґана до демісії, як »неблагонадійного«…). Коли до ґен. Вейґана звернулися за рятунком, він відповів: »Я виконаю свій обовязок. Але, мої панове, — я не чудотворець!« Учень Фоша знав, що чудами війни не виграються й що десятиліть хаосу демократії за кілька днів не направити!
Які перспективи чекають демократію? Її доля в дуже великій мірі належить насамперед від вислідів війни. Повний мілітарний розгром демократії автоматично приспішить її внутрішній і орґанізаційний розклад. Можливо, і після цього вона ще певний час задержиться серед народів, традиції й характер яких уже занадто сильно підпали асиміляції її впливів і форм. Але й там, її перспективи залежатимуть від того, в якій мірі зуміє вона піддати ревізії вимог нової доби свій внутрішній зміст і устроєву систему. Ця передумова буде рішальною для її долі й тоді, коли б — теоретично кажучи — їй удалося б оминути повної катастрофи в сучасній війні. Не улягає сумнівам, що свою »коронну« ролю в історії демократія вже відограла. Вона без будучности.
