— Дудки! — І з неохотою частував „церберів“ ікрою, та не паюсною, а… поганенькою баклажанною.
Але „цербери“ не відмовлялися й од баклажанної, жеручи її з величезним смаком, і лише облизувались.
Нікого, окрім лікаря, що, нашвидку перемацавши в нас живчики й відзначивши в книжці, що на судні все гаразд, негайно зник, та шипчандлера, до нас на судно поліцаї не пустили. Були ще вантажники вугілля, але в даному разі, вважаючи на посилену поліційну охорону, їх рахувати не можна.
Найефектніший був велетень-поліцай у білих штанях, чорному сурдуці та червоній фесці. Його обличчя брунатного кольору свідчило за тубільне походження. Незалежна й впевнена поведінка та шахрайський погляд зеленкуватих очей говорили за те, що ми мали справу не з звичайним тупуватим поліцаєм фелахом, а з авантурником трішки вищого ступеню. На поганому єврейсько-німецькому жарґоні, вперемішку з англійськими словами, він посиленно намагався встряти з нами в розмову. Не зважаючи на діялек-
