і витративши гроші на кепстен, грубі сиґари та жовті роби, ми були готові до подорожі через океан. Завантажений вугіллям, „Літке“ знову глибоко сів у воду. Він був готовий перейти найдовшу й найнебезпечнішу ділянку нашого шляху. Правда, води в нас було мало. В Адені її не брали. Тут вона коштує великі гроші. Десь у горах влаштовано басейн для дощової води, й звідти її беруть для міста. Зрозуміло, що пароплавів, охочих брати тут воду, не багато. Наш стармех[1] Гейн, давши наказа економити солодку воду в лазні, пральні та вмивальниках, сподівався, що нам її вистачить до Сабангу. У крайньому разі можна було б зайти до Коломбо на Цейлоні (більшість із нас була не проти цього), або пустити в казани морської води, що, правда, не рекомендується, але в крайніх випадках цілком можливе.
Завдяки аденській гостинності, швидке прощання з колонією на кратері не викликало в нас жалю. Колонія на кратері — ця назва з відомого роману Майн-Ріда — пасує до Адену й має безпосередній і переносний
- ↑ Старший механік.
