ника оглядали старі досвідчені моряки, й кожен із них, оглянувши судно, говорив:
— Досі я був зовсім іншої думки про це судно. Безперечно, що воно краще й за „Ставрополь“ і за „Добриню Нікітіча“.
Минуло не більше двох тижнів, як ми почували себе вже господарями становища. Владівосток був за нас. І лише екіпаж „Ставрополя“, що готувався до полярного рейсу вздовж сибірського берега до гирла річки Колими, не хотів визнавати очевидного для всіх, що „Літке“ — найпридатніше судно для Вранґелівського рейсу. У порті, в кав'ярнях та пивницях, у вільні хвилини перекидалися гострими словечками „ставропольці“ з —„літківцями“.
А тим часом із полярного моря надходили погані вісті. Пароплав „Астрахань“ в середині червня затерла крига в Анадирській затоці Берінґового моря. Шхуни „Колима“ та „Еліязіф“, затерті кригою в Східньо-Сибірському морі ще 1928 року, стояли там досі, не маючи змоги вирушити. Від капітана шхуни „Колима“ одержано повідомлення, писане ще в грудні чи січні. Це повідомлення чукчі на
