гуляв у „Серых глазок“, а Дрозд на моє запитання, що таке „Серые глазки“ жартовливо відповів: „Серые глазки, черные глазки, белые глазки, карие глазки“.
Лише тут у Петропавловську я розібрав, що це невеличка рибацька оселя за півтори милі звідси, й зветься вона не „Серые глазки“, а вірніше — „Сероглазки“.
Мені дуже хотілося попасти до тих „Сероглазок“, але під час першого перебування на Камчатці не пощастило. Лише значно пізніше, після закінчення нашого крижаного рейсу, довелося бути в тому сельці.
За Петропавловськом, під, так званою, Мішенною горою, лягло невеличке озеро солонкуватої води. Вузька смуга води відокремлює озеро від заточини. Тією смугою проходили ми вдвох із нашим коком Фесаном, що йшов до „Сероглазок“ по рибу. У заточині великий вітер за ясної погоди здіймав хвилі й заплюскував берег, загрожуючи знести кунгаси з сіном, що їх витягли рибалки далеко на пісок. Після полудня сонце крізь осіннє повітря таємниче клало тіні в далині гір по той бік заточини, блищало своїм
