промінням на сніговій шапці вулькану. Мальовнича гірська тропа йшла вгору поміж кущів берези, горобини та малини. Праворуч лишилося кілька маленьких, уже розпораних городів, а ліворуч старовинне кладовище Петропавловська, де старі гнилі хрести й меморіяльні дошки за погнутими залізними огорожами переходили в надгробники з червоними зорями.
Ми піднялися вгору. Ішли густою, зеленою алеєю й милувалися краєвидом, дивлячись на розвітрену заточину, яку оточували височезні гори. За Сигнальною горою ховалося місто-село.
Фесан, що був у злому гуморі, спочатку скаржився на свою долю біля камбузи, потім пояснював, яка різниця між „де-воляй“ і „Марешаль“ та як тепер зветься шніцель „міністерський“, але незабаром захопився краєвидом, і до самих „Сероглазок“ останній правив за тему нашої розмови.
У долинці над заточиною розсипалось кілька будиночків. Окремі, зовсім мініятюрні, інші більші — всі криті американський залізом. Більшість садиб, що розташувались, як
