щонайменше чверть століття. Троє чи четверо наших матросів, безперечно, мають право на цю почесну назву.
Наймолодший у мурні — Митя Золкін, матрос-комуніст із воєнморів, налічує стажу сім років, що за них встиг потеліпатись у Балтиці, у водах Далекого Сходу й сполоснутись найсолонішою чорноморською водичкою.
Митя — санґвінік. Він рідко сидить мовчки. Любить дискусувати, нікому не попустить, рішуче береться до діла, не завжди виконує його й ніколи не згоджується визнати себе за переможеного.
Ось він починає дискусувати з боцманом. Цей високий сухорлявий латиш, що на своєму віку більше бачив моря, ніж суходолу, заявив, що Митя не так, як слід, в'яже подвійний бесідочний ґудзь.
— Хто, я?
— Ти! — сміється боцман.
Митя починає палко доводити, що боцман хоч і плаває вчетверо більше від нього, але в ґудзях розуміє принаймні втричі менш його — Миті. На доказ своєї правоти починає поси-
