Цю сторінку схвалено
На минори розсипалась мряка,
І летить з осики лист,
Але серце моє не заклякло,
Не замовкло, бо я — комунист.
І іду я дорогою, вітром,
На долоні у мене зоря,
Завтра маю пітьму освітити
У тайзі, у морозних зирян.
І ховаю в курначчя генія…
Це — не Буда, не Магомет, не Конфуцій
І не приймете ви його без преній,
Бо він із черева Революціі.
А на дворі „memento mori“,
Тротуари бредуть в журбі
І вистукують — чуєте? — скоро
Закришталються й очі повій.
Та не зріжу собі я голову —
Залізняк я і чути мій гук,
Краще вмить спинюся голий
на снігу!..
