шматки крови, які безсило падали йому на груди. Вся сорочка в напівтемній кімнаті оддавала багрянцем.
Стіни дивились сіро й пахмуро.
Вадим догорав. Кімнату наповнили хрипи.
Здавалось-десь булькає вода. Було болотно.
Марія дивилась на Вадима, заложивши руки за голову.
… Уночі Вадим почав ловити руками повітря.
Марія підійшла до ліжка.
І побачила раптом у Вадимових очах гарячий день. Взяла його руку. Вадим на хвилину завмер, але несподівано рвонувся і одкинув голову.
Ловив ротом повітря, видно було, що хоче щось сказати і не може.
Далеке, замріяне промайнуло в голові. Марія голосно і схвильовано сказала:
— По оселях урочисто ходить комуна.
На мент обличчя Вадимові покривилось посмішкою.
Тоді Марія в нестямі похилила голову і з жагою промовила…
… Те, що вона промовила здавила тиша.
… І тиша запахла сосною.
Марія подивилась на чорне обличчя і зрозуміла.
Підійшла до свічки, погасила її і вийшла на повітря.
Побрела по станиці, в степ, на схід.
Скоро заметушилось повітря: з моря джигітували солоні вітри.
В синій ночі не видно було, як летіли гори.
Тільки сідий Ельбрус велетнем маячив праворуч.
Марія йшла на схід.
Кавказ мовчав в гірській задумі
|
|
На далекій цегельні скликали нічну зміну:
— Гу-у!
