Мазій у вікно дивиться, де огні по бараках ходять: — хворих переносять.
Мовчить. Як пугач.
— Скоро год у нас, а все однаковой!
Це Оришка, і проглинула:
— Кажуть з мерцями приятелюєш. Ги! Ги!
Мовчить Мазій. Безодні у вікно вставив.
… Ще пожартували.
… Так-с!
І от вечір провалився в темряву.
Юхим заюртався:
— Мабуть, ходім!
Підвелись. А Оришка Юхимові підморгує, щоб спати приходив.
„Тяжолоє положєніє: мужчин война перевела“.
От…
Та, бачете, на дворі гомін глухий пішов.
Наставили вуха.
Оришка:
— Кличуть… неначе, як хворих привезли.
І крикнуло за вікном:
— Виходь!
Юхим досадливо махнув рукою:
— Падаждьош, не пужар!..
… Зійшли з ганка в багно. Двір увесь шумить.
Поліз в кашкет Юхим:
— Ховай струмент. Ділах сьогодня не буде.
Пішли за натовпом до рейок.
… А під навісом, де вагони, лямпи та свічки бігають. Сунеться з вагонів скигління і уходить в болото.
Метушився вартовий лікар:
— А ну, хлопці, дружніш!
А хлопці і так ледве ходять.
