громадян обох держав, відновлення залізничного сполучення і повернення Україні рухомого залізничного складу, перегнаного в Росію, налагодження поштово-телеграфного зв’язку, встановлення тимчасового товарообміну тощо. В обох державах мали відкритися консульські представництва.
Згідно з умовами договору, український уряд 22 червня ухвалив постанову про заснування генеральних консульств Української Держави у Москві та Петрограді, а також 30 консульських агентств у Курську, Тулі, Воронежі, Пензі, Рибінську, Казані, Саратові, Самарі, Царицині, Архангельську, Томську, Омську, Тобольську, Владивостоці та інших містах Росії. В свою чергу, в Україні були відкриті російські представництва: генеральні консульства у Києві, Харкові, Одесі та консульські агентства у Кам’янці-Подільському, Чернігові, Житомирі та Полтаві.
На основі угоди між Україною та радянською Росією 4 липня між обома країнами було відновлено пасажирський залізничний рух (маршрут Москва - Київ), налагоджено поштовий і телеграфний зв’язок, евакуацію українських громадян з Росії до України.
З метою допомоги особам, які прибували до України або від’їздили за її межі, для захисту їхніх інтересів і запобігання проникненню протизаконних і злочинних елементів на територію Української Держави, 24 червня гетьманським урядом було ухвалено постанову про відкриття на кордонах з Росією митних пунктів у таких населених пунктах: Бугаз, Овідіополь, Берестечко, Ганцевичі, Жлобин, Гомель, Торчин, Хутір-Михайлівський, Ворожба, Конотоп, Валуйки, Каменська, Лиха, Сатанов, Тарноруда. Крім того, з 30 серпня на кордонах з Росією були встановлені українські кордонні (Орша, Клинці, Хутір-Михайлівський, Коренево, Гостинцево, Валуйки) та дозорчі пункти (Жлобин, Новобілиця, Терещенська, Ворожба, Білгород, Куп’янськ).
Після досягнення перемир’я українсько-російська мирна конференція продовжила свою діяльність з метою розробки умов мирного договору, для остаточного припинення війни, встановлення державних кордонів, врегулювання питань підданства, особистих і майнових прав, поділу майна, налагодження економічних, торговельних і фінансових стосунків, поштового і телеграфного зв’язку тощо.
Особливо тісно підготовку до укладення мирного договору було пов’язано зі встановленням державних кордонів. Фактично всі наступні пленарні засідання мирної конференції зводились до гострих дискусій саме з цієї проблеми. Перш за все необхідно було визначити основні критерії та принципи у проведенні державних меж.
В основу своєї позиції в цьому питанні українська делегація поклала етнографічний принцип з урахуванням політичних, географічних і економічних аспектів. Російська сторона вважала, що така позиція ігнорує принцип самовизначення і зажадала, щоб питання вста-
