дізмови судило ся ширити ся й рости, тим часом як більш чистий буддізм згодом став вигасати. Він держав ся головно в західнїм і полудневім Індостанї, але стративши свої початкові цїнні прикмети, не міг витримати конкуренції відродженого брахманїзму, як прояву певної релїґійно-національної реакції. З середини I тисячилїтя по Хр. він починає слабнути в сїй боротьбі, а з початком II тисячилїтя майже до решти вигасає в цїлій Індії.
Реформований буддізм загніздив ся в північній Індії, відси поширив ся в східнїм Іранї, середнїй Азії і краях китайської культури. В північній Індії й Іранї він упав одначе потім під натиском ісламу, в звязку з полїтичними переворотами, про котрі буде ще мова низше. Задержав ся і глубоко закорінив ся в центральній Азії і краях китайської культури; його центром стає Тібет, де орґанїзуєть ся цїкава монаша держава, буддійських монахів — лам, під зверхньою управою далай-лами, що вважав ся перевоплощеннєм Будди.
Невважаючи на те, що сей буддізм був тільки скалїченою відбиткою, карикатурою правдивого, благородного буддізму, він все таки і в сїй формі заховав певні елєменти гуманности і мав чималий цивілїзаційний вплив на півдиких, воєвничих кочовників центральної Азії.
10. Китай. В східнїй Азії осїдком старої культури являють ся великі річні долини властивого Китаю, покриті верствами глини, легкої до оброблення і родючої, — особливо північна долина ріки Гоанґо, найбільше богата і родюча з них. Тут теж мусїло здавна розвинути ся значне залюдненнє і серед нього — початки культури. Яке воно було, про се тепер трудно що небудь сказати: учені в тім ще не починали своєї роботи. Людність полудневого Китаю виявляє явну близькість до маляйсько-полїнезійської раси (островів Індійського океану), тим часом як на півночи виступає манджурсько-корейський тип, що залюднює побереже Азії далї на північ. Центр Китаю займає монґольська людність пізнїйшого, центрально-азійського походження. Для річних долин Китаю степи середньої Азії грали такуж ролю як Арабія для культурних оазів Єгипту і передньої Азії. Осо-
