Сторінка:Михайло Грушевський. Всесвітня історія (1920).djvu/7

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Найстарші культури світу.

1. Всесвітня історія й її завдання. Не припадком так стало, що се грецьке слово, історія, що значить взгалї відомість, оповіданнє, приложило ся особливо до оповідання про минувшину людського житя і стало дла нього назвою. Власне у Греків, що перші розвинули у себе громадське житє в нашім розумінню, історія минулого житя здобула особливе значіннє і розвиток, як засіб громадського виховання. Від них, разом із грецькою культурою, таке особливе поважаннє до історії перейшло потім до Римлян, від котрих пішла новійша европейська культура. Оден з визначних дїячів римських завважає, що не знати історії — значить зіставати ся недоростком, не здатним до громадянської дїяльности.

При сїм головно розуміла ся історія свого народу, своєї держави — знаннє тих памятних діл і подвигів визначних громадян, котрим завдячав нарід чи держава своє істнованнє, свою свободу, славу, добробут.

Поруч із тим одначе списувались історії, які приводили в звязок подїї з своєї минувшини з подіями у иньших народів. Круг сих народів з початку був досить тїсний, але згодом поширював ся, і так повставали так звані історії або хронїки світу. Виднокруг сих хронїк світу одначе теж довго зіставав ся порівнюючи тісним, а матеріал — припадковим. Коли ж він поширив ся настільки, що вже трудно стало обіймати і в якімсь порядку викладати події з житя ріжних часів і народів, тоді стало вироблятись понятє, що така всесвітня історія мав займати ся минувщиною так званих „історичних народів“, які брали участь в розвитку людської культури, впливали на історію людства.