український нарід і нарештї привело його до того поневолення, до тої безрадности і упадку, в котрім він опинив ся сто лїт пізнїйше.
Всї героїчні зусилля, всї жертви і заходи кращих синів України в пізнїйших десятилїтях зоставались без успіху. Російский спрут цупко тримав свою здобич, і тільки російська революція визволила нас, розтявши нервовий центр його. Ми знову стали з підданцїв горожанами, вільними і повноправними і можемо знову рішати про себе, становити право для себе, і будувати долю свого народу, своєї землї. В вільній Російській республїцї не може бути невільних народів, так само як не може бути невільних людей!
Сю глибоку зміну в становищу нашого народу і нас як його представників ми мусимо в повній глибинї відчути і з неї відповідні виводи зробити. Минули ті обставини, коли ми мусїли виступати з петиціями, суплїками, доказувати свої права навіть на культурне самоозначеннє, навіть на такі елєментарні річи як уживаннє своєї мови для своїх культурних потреб, допущеннє її до научання в школї, до уживання в урядах і судї. Ще рік тому українське громадянство силкувало ся прихилити уряд і законодатні орґани до того, щоб вони звели українську справу в Росії з мертвої точки, признавши отсї елементарні домагання: занеханнє репресій відновленнє скасованої з початком війни української преси і українських орґанїзацій, заведеннє української мови в школї і в урядованню. Нї уряд, що ще вірив тодї в можливість повного винищення українства в виїмкових обставинах війни, нї росій-
