таких народів виказали, що майже всі ступени культури і громадського житя можна бачити на яв, перед собою, у сих народів, і коли їх уміючи підібрати і поставити поруч себе, очистивши від ріжних сторонніх додатків, за помічю порівняних етнольоґичних студій, то ми дістанемо перспективу соціяльного розвою, дуже ріжнородну, з масою варіянтів, яких даремно б ми шукали в історичних наших відомостях.
Трохи, правда, запізно наука взялась до студіювання сих пасербів історії: деякі встигли вже й вигинути під натиском на них європейської „цівілізації“, поки діждались сеї ласкавої уваги. Але все ж таки сі досліди, переведені протягом особливо останнього півстолітя перед війною, уратували, для науки бодай, дуже богато. Заразом вказали вони шлях, котрим належить іти, щоб дійти ясного розуміння доріг, якими вищі культурою народи, так звані історичні, вийшли на ті вищі степени культурного життя, де вже починаєть ся їх історичне істнуваннє, котрим займаєть ся історія, а так звана „фільософія історії“ стараєть ся звести до більш меньш одностайних, спільних моментів безконечне богацтво фактів і подробиць сього історичного житя. Ґенетична соціольоґія таким чином пророблює немов вступні розвіди до сеї науки, яка розвинулась півстолітєм ранішнє, головно під впливами німецької ідеалістичної фільософії. Деякі дослідники навіть дивлять ся на соціольоґію взагалі, як на те саме, чим мала бути та „фільософія історії“[1]. Але глибока відмінність напрямів новійшої соціольоґії від тої старої, ідеалістичної історії фільософії, робить таки з соціольоґії не по назві тільки, а по самому духу і змісту науку глибоко відмінну. В своїх початках (у Конта особливо) соціольоґія стояла дуже близько до тої ідеалістичної фільософії історії — але потім відійшла далеко й пішла иньшою дорогою.
Поява і розвиток соціольоґії як науки се діло останнього столітя. Правда, коли її починають просто з „Курса позитивної фільософії“ Конта, котрий руба поставив питаннє про неминучість утворення сеї науки (котрій він перший і дав її нинішню назву — „соціольоґії“), то се виходить трохи занадто формально. Не казати вже, що ідея науки про людське громадянство, як таке, носила ся в гадках учених, які інтересували ся соціяльними відносинами, дуже здавна: стара „політика“, що веде свої початки від Плятона і Аристотеля, була властиво вже такою наукою про громадянство, тільки все збивалась на науку про державу, і питаннє про відносини між громадянством і державою було
- ↑ Особливо замітна, написана з сього становища цікава і цінна книга проф. Павла Барта, Die Philosophie der Geschichte als Soziologie. В старших дослідників напр. Міль уживав без ріжниці, як ту саму назву, „соціольоґію“ і „фільософію історії“.
