для неї центральним. Оден з визначних представників сеї дісціпліни, анґлійський фільософ Гоббс (1588—1679) висунув і дуже значущий термін для сеї науки — „соціяльна фільософія“. Але XVIII вік не оцінив відповідно сеї ідеї. У Монтескіє і Кондорсе, котрих Конт уважав своїми попередниками, знаходимо не богато нового в порівнянню з попередніми „політиками“, і тільки велика революція та викликані нею глибокі політичні й соціяльні зміни змусили глибше застановитись над соціяльним ладом і основними факторами його розвитку.
„Великий зачинатель ідей“, насичений вражіннями епохи, ґр. Сен-Сімон (1760—1825) в своїх безконечних, безсистемних, часом навіть суперечних з собою писаннях, написаних під вражіннями наполєонівської і реставраційної реакції, доходить до глибоких виводів, які відограли велику ролю в розвою европейської мисли.[1] Переходячи історію Франції, — ті умови, які привели до утворення феодального режіму, потім його розкладу і орґанізації необмеженої королівської монархії, до революційного вибуху і реставрації, він порівнює її з історією Анґлїї, з анґлійською революцією і реставрацією, і констатує повну анальоґичність розвитку сих двох країв, поставлених, на перший поглад, в такі глибоко відмінні обставини. Се вказує йому на спільність основних сил, які керують історією народів. Форми державної орґанізації, політичні зміни — котрі так швидко проходили в останніх десятилітях — мають другорядне значіннє. Основу становить економична орґанізація громадянства: право власности, поділ праці, форми продукції і орґанізація суспільних кляс, яка з того витікає. „Парляментарне правліннє тільки форма, а власність — се ґрунт; закон про права і форми правління не мають такого значіння як ті, що уставляють права власности і реґулюють їх користаннє; їх обґрунтованнє се правдива підстава соціяльної будови.“ Поруч сих економичних підстав відограють в політичних змінах велику ролю також ідеї — моральні, реліґійні, фільософичні. Кожда політична система має своє обґрунтованнє в системі фільософічній. Політична орґанізація середньовіча була ділом середньовічних мислителів — духовенства, а розвій позитивного знання, принесеного Арабами до Европи, не меньше послужив розкладови феодалізму, ніж визволеннє міських комун. Про взаємовідносини сих двох катеґорій сил — економичних і духових, Сен-Сімон не висловлюєть ся виразно, але часами у нього виривають ся замітки, які признають першинство за факторами економичними: „поступи індустрії мають найбільш позитивний характер“, велика революція мала своєю
- ↑ Ся духова спадщина Сен-Сімона, незвичайно важна для розвою европейської мисли середини XIX в., не можна сказати щоб була добре вистудіована. Найкраща праця про неї: G. Weill, Saint-Simon et son oeuvre, 1894.
