Завязки ґенетичної соціольоґії в українознавстві. Останнє наше слово має бути про пережитки примітивних соціяльних форм в українськім житю — переказані етноґрафичними і літературними памятками, або викриті новійшими соціольоґичними дослідами, та — про проби їх розяснення з становища ґенетичної соціольоґії. З огляду на рамці сеї праці се слово мусить бути дуже коротке.
В міру того як у наукових круґах здобували собі право горожанства ідеї пущені в оборот Бахофеном, Мак-Лєнаном, Лєбоком, Морґаном, спопуляризовані в французькій літературі Жіро-Тельоном, в німецькій Енґельсом (сі дві популяризації вийшли того самого року, 1884), — наростало бажаннє освітити сими теоріями також і словянський матеріял, котрий західно-европейськими дослідниками лишав ся на боці. Хотілось, зовсім натурально, обяснити сі пережитки, які заховались у ріжних словянських народів, в тім числі й українського, з загальної еволюції соціяльного житя і подружних відносин, і навзаєм — словянським матеріялом підкреслити загальну схему, дану згаданими дослідниками.
Талановитий київський економіст, приятель М. Драгоманова і С. Подолинського (які в своїх писаннях 1876 — 1880 рр. теж не раз входили в сю сферу) Микола Зібер здаєть ся перший зайнявсь українськими пережитками примітивного соціяльного устрою. В своїй розвідці про брацтва,[1] а потім в ширшій студії, про примітивний економичний колєктивизм, він вказав на анальоґії наших брацтв і парубоцьких громад з поколінними орґанізаціями ріжних народів і добачив в них „свого роду переживаннє молодшими поколіннями примітивних форм комунального[2] подружного союзу, вже залишеного старшими ґенераціями.“ Слідячи за розвоєм форм примітивного господарства, він заразом старав ся вияснити еволюцію, на економичній базі, форм соціяльного житя[3]. Се були дуже цінні для свого часу праці, і можна пожалувати, що їх автор більше не вертавсь до сих тем спеціяльно — дуже рано взагалі скінчивши свого наукову і житєву путь (умер 1888 р.).
