Цю сторінку схвалено
— 31 —
Иньші меньше налягали на чисто фізичну сторону раси, брали її більш як результат ґеоґрафично-історичних обставин, але тим не меньше надавали расі (як би вона не сформувалась) великий вплив на дальший розвиток соціяльного і культурного житя. Сї „антропо-соціольоґичні“ погляди, очевидно, значно ускладнюють понятє соціяльного процесу, — а вони представлені в новійшій літературі поважними і впливовими ученими, які радять в більшій чи меньшій мірі рахувати ся з расою як соціольоґичним фактором.[1]
Питаннєм поліґенізму навійша наука мало займалась. Більшість дослідників заспокоїлась на тім, що виразних вказівок на поліґенізм нема; але нема також, скільки можу судити, і вповні рішаючих арґументів за моноґенізм, і здаєть ся власне за неможливістю рішити се питаннє скільки небудь твердо в ту чи иньшу сторону, воно якось так приглохло останніми часами.[2] Можна з деякою певністю прийняти — з огляду на
- ↑ Новійшими часами чимале вражіннє зробив своїми сміливими виводами про впливи раси Гоустон Чемберлєн, в книзї Die Grundlagen des XIX. Jahrhunderts. Сі скороспішні виводи викликали богато критичних заміток на тему перебільшуваного значіння раси. Але в формах більш обережних впливи раси, чи племени, чи як його назвати, на духове, соціяльне і навіть економичне житє признавались і тепер признають ся дуже часто. Пор. напр. низше погляди Вундта (с. 41).
- ↑ Проф. Ф. Біркнер, автор цінного компендіума про людські раси і племена, так резюмує се питаннє (Der Mensch aller Zeiten. Natur und Kultur der Völker der Erde. Band II: Die Rassen und Völker der Menschheit von Univ. Prof. Dr. Ferdinand Birkner, München, 1918, с. 582):
„Людськість в її ріжних расах, народах і племенах виявляє таку мозаїчну картину, що цілий ряд дослідніків тримаєть ся погляду, що сі великі ріжнородности являють ся наслідком ріжного походження: людськість вийшла з ріжних початків, се не єдина галузь (species) з ріжними расами, а цілий рід (genus) з ріжними галузями. Але против такого погляду промовляє ряд арґументів.
„Незвичайно важна ся майже безгранична здібність до мішання між членами найріжнійших, фізично зовсім навіть неподібних рас. Щоб дати приклад — мішаннє Голяндців з Готентотками дало сильне і живуче племя „бастардів“ (мішанців) німецької Полудневної Африки. А ся здібність до мішання, по досвідам з звіринного світу, промовляє за близьке спорідненнє, бо навіть близькі галузи (species) дають мішанців не здатних до дальшого розмноження. Далі, на мій погляд важкий доказ против поліґенетичного походження людського роду з богатьох коренів, в ріжних частях світу, виникає з описаних вище даремних зусиль звести сучасне людство (в антропольоґичну систему) і розділити раси між собою ясними і виразистими ріжницями. Коли б людський рід виробляв ся в ріжних місцях землі, то було б се дуже дивно, коли б скрізь виробили ся подібні фізичні прикмети: в тій чи иньшій самостійно сформованій ґрупі повинна була б повстати та чи иньша прикмета, котрої б бракувало иньшим. А сього нема, навпаки — що більше досліджуєть ся народів і племен, і що більшим матеріялом ми роспоряджуємо, тим виразнійше виступає се, що у ніодного народу на цілім світі не знаходить ся якоїсь різкої відміни. Навіть ті расові прикмети, які здають ся найбільш далекими — напр. біла шкіра північного Европейця і синяво-чорна фарба Неґра, таки й вони повязані між собою безконечним числом переходових форм; біла і чорна фарба не якась квалітативна ріжниця, а залежить від більшої або меньшої скількости брунатної краски у Европейца і Неґра. Сі безсумнівні помічення антропольоґії, що між расами нема таких ріжниць, які б проходили між ними, а можна констатувати тільки неоднакове нагромадженнє прикмет у поодиноких рас, — се поміченнє дуже трудно привести до згоди з поліґенічною теорією, тим часом як для тих що стоять за одність людського роду, недостача таких різких расових ріжниць не являєть ся чимсь дивним.
„Арґументи, висловлені за повстаннє людства на ріжних місцях, не досить сильні, щоб не позволити приймати одність людського роду.
„Але коли вже одностайність фізичних прикмет людських рас промовляє за єдине походженнє, то ще в більшій мірі воно потверджуєть ся одностайністю духових прикмет рас.“
Погляди Фріча — одного з новійших оборонців поліґенізму, Біркнер зводить (с. 530) до таких точок: Мавпи і люде вийшли з одного кореня, і не була се одна пара, а первісна порода була поширена по тодішньому контіненту, мабуть у третинній добі. Поодинокі одиниці вже тоді значно ріжнились, під впливом змін, викликаних приноровленнєм до житєвих умов, і дійшли дуже неоднакової досконалости — яка у певної частини їх особливо виявила ся в сильно вираженім нахилі до переселень (що Фріч уважає могутним фактором їх культури). Ті ґрупи, у котрих його бракувало, розвинули ся в „первообразні“, як він їх називає, себ то культурно відсталі раси. Ті у котрих був сей нахил до переселень, своїми важними фізичними особливостями дали початок трьом основним расам, які розійшли ся по радіусам з трьох четирів: біла з полудневно-західньої Азії, жовта з північно-східньої Азії, й чорна — з центральної Африки.
Арґумента Фріча не переконують Біркнера, але для нас зістаєть ся все таки фактом, що на пункті моноґенізму між антропольоґами нема повної згоди, і що антропольоґичиих арґументів за моноґенізм таки їм не стає, коли приходить ся за потвердженнєм звертатись до „однородности духових прикмет“.
