мети, котрим він кермуєть ся, і елємент моральної обовязковости, котра ним рухає. В приложенню до відносин природних закон іґнорує і первопричину і мету явищ, а займаєть ся виясненнєм причинового звязку, який і зводить взаємовідносини сил і явищ до більше або меньше простих формул, відповідно до більшої або меньшої складности сих явищ. Коли основоположники соціольоґичної науки ставили їй завданнє вишукати закони соціяльного житя, вони розуміли закони не першого, юридичного, а другого — природничого характеру. Але тут повстає питаннє, чи ж можна понятє закону з природничої сфери перенести назад в сферу соціяльних відносин, не зміняючи його змісту — так як змінено його з перенесеннєм з кругу юридичних відносин до сфери явищ природничих? Чи може воно далі зістатись позбавленим елєментів волі й морали, з котрими він був звязаний в сфері відносин соціяльних?
Творці соціольоґії, як ми бачили також, виходили з переконань про автоматичність і механичність соціяльного процесу, його незалежність від людської волі і тих завдань, які вона собі ставить. Сим вони разривали з старими напрямами історіософії, які бачили в людській історії перед усім вияв свідомої волі — чи богів чи героїв. Такий напрям не вигас і потім, він знаходив далі відгоміни в людській псіхольоґії — їм завдячала свого популярність голосна книга Карлеєйля („Герої, культ героїв і героїчне в історії“, 1840), яка всю історію людства зводила до діяльности героїв, і подібні погляди не перевели ся по нинішній день, хоч і стали рідші.[1] В величезній більшости сучасна історіоґрафія відкидає рішучо такий крайній індівідуалізм, і взагалі сучасні соціяльні науки стоять на ґрунтї „детермінізму“ — обмежености людської волі й залежности її від окруження (milieu), себто від даних обставин житя і його ґенетичного розвитку. Але відси ще дуже далеко до повного механизму і автоматизму історичного розвою людства, до котрого треба звести його соціяльний процес, щоб поставити „соціяльну фізику“ в одну лінію з фізикою неорґаничного світу та домагатись від неї такихже простих і схематичних „законів соціяльного житя“.
Навіть біольоґію, сю „фізику орґаничного житя“, не можна з сього погляду поставити на одну дошку з фізикою житя неорґаничного. Механіка чи термодінамика може бути дійсно зведена до мате-
- ↑ Про сей напрям в голосній свого часу книзі L. Bourdeau, L'histoire et les historiens, Paris, 1888. Барт цитує сучасного німецького історика М. Лємана, який ничтоже сумняше ся пише: „Історія людства се не що иньше як історія героїв, індівідуальностей. Вона тому чисто індівідуальна; в історії нема ніяких типових явищ, ніяких законів. Історичного явища не можна ніколи обяснити, вивести з причин — тільки розуміти.“ З сим останнім поглядом ми ще стрінемось низше (с. 40.)
