Сторінка:Михайло Грушевський. Початки громадянства (ґенетична соціолоґія) (1921).djvu/50

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 49 —

в родині (патріярхат) доходить до найбільшого напруження — котре місцями затримуєть ся і до найновніших часів.

Така була ся схема, розроблена рядом дослідників і популяризаторів, які подавали її як універсальну схему не тільки подружа, але і звязного з ним соціяльного розвою — послідовної зміни основних форм соціяльного житя. На довгий нас вона запанувала широко, хоч не бракувало від разу дуже серіозних арґументів проти неї, які по части приводили до ріжних поправок, по части вимагали повного її відкинення. Та слабшою стороного сеї опозіції було се, що вона не противставляла сій, хоч штучній, але досить льоґичній і суцільній схемі якоїсь иньшої відмінної, тільки переважно обмежалась критичними і скептичними замітками.[1] З огляду на се схема Бахофена-Морґана навіть тим, які не приймали її без застережень, все таки здавалось цінною робочою гіпотезою, яка помагала розбирати ся в масі етнольоґичного матеріялу, систематизувати його й зводити до ґенетичного звязку. Але її універсальний характер і вказаний нею порядок в зміні соціяльних форм ставали все більше непевними. Етнольоґичні досліди, які стали незвичайно зростати й поглублювати ся з кінцем минулого столітя, коли почав ся останній розділ світу між великими імперіялістичними державами, закріпленнє й обслідуваннє найменьше відомих доти і відсталих країв, почали засипати фактами, які рішучо не вміщали ся в рамках Морґанової схеми й розвалювали її.

Особливо важне значіннє мало обслідуваннє найбільше примітивних народів, результати котрого стали публікувати ся головно від 1890-х рр. Виводи Морґана опирались на матеріялах зібраних серед народів, які вже далеко зайшли в культурнім і соціяльнім розвою. Північно-американські Індіяне, з котрими він мав діло, се по його власній термінольоґії — нарід не примітивної, а варварської культурної стадії, маляйські племена так само. Австралійські племена, котрим богато присвячено уваги в останніх десятилітях XIX в.[2], хоч незвичайно бідні

  1. З сих праць особливо треба одмітити книгу фінляндського ученого Вестермарка (Westermark, The History of Human Marriage, 1891, німецьке виданнє Geschichte der menschlichen Ehe, 1893). Свій погляд він формулував так: „Не заперечую, що звязок дитини з матірю далеко інтімнійший і постійнійший ніж з батьком, але думаю, що критичний аналіз усеї маси фактів, яку маємо, приводить до єдиного можливого результату: признання, що в розвою людства не було такої стадії, де не було б подружа, і батько нормально завсіди був оборонцем і протектором родини“. Сі свої тези Вестермарк ілюстрував богатим, хоч і досить хаотично нагромадженим матеріялом, який дійсно зробив чимале вражіннє — і до сеї збірки й тепер доводить ся звертатись.
  2. Результати зведені особливо в працях: Howitt, Spencer and Gillen, Cunow, Thomas, Northcote, Strehlow, Frazer, — див. в показчику літератури.