Татар чи в які инші, — аби мав і право козацьке: податків аби не платив, панщини не робив, панови чи старостї чи управителям їх не був підвластний, а слухав би своєї власти війскової та суду війскового. І через те богато людий тисло ся в козаки, щоб вільними бути, панської власти над собою не мати: казали, що вони козаки, й не давали податків і не робили панщини. А правительство польське й пани польські на се не приставали, бо як би козаків дуже намножило ся, багато-б їм доходу убувало. Позволяли з козацького права користувач ся тільки кільком тисячам, що були вписані в реєстр; а инші, хоч на війну ходили, як король до війни покликав, проте мали з кріпаками податки всякі і панщину відбувати. Козаки нераз бунтували ся через се, і тодї в 1637 р. збунтували ся теж. Але не встигли з Запорожа завчасу на Україну вийти, заступило їм дорогу війско польське. Били ся під Кумейками над Росию, і не подолїли козаки, бо польське війско красшу зброю мало, та й реєстрових козаків богато до нього пристало. Мусїли мирити ся, видати гетьмана свого — ручили ся за нього Поляки, що нїчого злого не буде, а про те потім у Варшаві злою смертию його скарали.
Та на весну підняло ся знову Запороже, пійшли козаки за Днїпро, народ підняли, всїх кликали до них приступати, віру і вільности від Поляків боронити. Добре повело ся їм з початку, побивали вони Поляків на ріжних місцях та задалеко загнавсь Острянин, гетьман козацький; аж під Лубни зайшов і тут випала битва для нього нещасливо. Вибрали козаки нового гетьмана Дмитра Гуню. Повів він їх вниз Сулою над Днїпро і заложив ся тут в дуже добрім місцї. Шість тижнїв били ся з ними Поляки, хотїли їх табор дістати, та добре боронив ся старий Гуня, не давав ся Полякам, в ночи потайки козаків на польське війско висилав і їх полохав. Але не стало під конець у козаків припасу, нї борошна нї пороху. Ждали
