Сторінка:Михайло Грушевський. Про батька козацького Богдана Хмельницького (1919).djvu/11

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 7 —

щину (Бесарабію), схотїли Польщу руйнувати, Україну під свою руку підбивати. Погромили тодї Турки Поляків, богато впало в руки турецькі, і Богдан між ними. Кажуть, два роки пробув у неволї турецькій, аж виміняли його потім на турецьких невільників, як козаки з старим гетьманом Сагайдачним наловили Турків на другий рік під Хотином. А иншим разом Богдан і сам значного татарського пана („мурзу” по татарськи) приловив, придибавши з козаками. Привів до себе на хутір і держав довгенько; держав під вартою кріпкою, але по приятельськи, і розстали ся потім по приятельськи. Не раз в тодїшних часах так бувало. На всяк час свій обичай, своя правда, своє зле і добре.

Любили в війску Богдана і шанували. Настановили його отаманом, далї сотником. Потім був він писарем війсковим. Велике то було дїло. На писарі війсковім лежало все дїловодство війскове: писати листи до короля польського і до заграничних держав, до всяких панів і урядів, видавати всякі грамоти, унїверзали, патенти, реєстри війскові вести, де всї козаки були списані. Війско козацьке то так як би своє осібне царство було, і писар війсковий як канцлєр у нїм.

В свобідні часи господарив Богдан на батьківськім хуторі. Батька вже не було. Богдан оженив ся з Ганною Сомківною, мав дїтий. Жив у повазї й достатках. А тримав ся свого народу і війска козацького стійно і вірно, не полишив його нїколи, не злакомив ся на панську ласку нї на гроші й великі богатства.


II.
По повстаню.

Як від Кумейщини до Хмельниччини
У землї королївській добра не було.

В 1637 р. вирвало ся велике повстанє козацьке. Козаки хотїли, щоб усяк, хто з козаками в війску козацькім хотїв служити, в походи ходив на