Сторінка:Михайло Грушевський. Про батька козацького Богдана Хмельницького (1919).djvu/10

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 6 —

що їм під силу, підстережуть де на переправі, особливо як Татари вже з добичию вертають, конї потомлені, навантажені — тото дадуть собі духа! Кидає Татарин здобич, невільника і худобу, жене з конями тільки. Женуть за ним наші. Кине все, що має на собі, і сїдло, і зброю, тїкає сам з душею, може кінь винесе. Не винесе — то амінь тобі, Татарине...

Отак серед такого житя бурхливого, небезпечного, юнацького виростав Богданко. Та не хотїв його старий Михайло лишити без науки. Підучивши дома, післав його в Галичину, до єзуїтської колеґії (по теперішньому-б сказати ґімназії) — тримали її ченцї, польські єзуїти, вчили добре латинської мови, що нею тодї всяке дїловодство вело ся, по судах, по урядах. Вчив ся Богдан, набирав ся науки. Але тягло його назад над Днїпро, в степи безкраї, де на волі ходять кінські косяки (табуни), де козаки перегоняють вітра на бистрих конях, де просихають чайки козацькі, чекаючи походу в далекі сторони турецькі, по славу і здобич. І не схотїв він лишати ся в тих дальших, безпечнїйших сторонах: іти служити десь до суду, або на дворі великого пана доробляти ся панської ласки та „фортуни” (маєтку), а вернув ся назад на Днїпро. Пійшов на Запороже, на Сїч, бо там найлїпше можна було дійти воєнної штуки, стати вояком оборотним і досьвідченим, начальником відважним. А в тодїшній Українї нїхто такої не мав слави та поважаня, як досьвідчений та дотепний вояка, сторож границь українських, українського спокою і працї.

Вступив Богдан до війска козацького. Ходив з козаками не раз на море, на турецькі городи, — димом з мушкетів козацьких Царгород (Константинополь) обкурювати, як козаки казали. Уганяв за татарськими наїздами по степах. Ходив у кримські походи. З польським війском, з иншими козаками ходив на Турків, як вони приишли на Воло-