Ця сторінка ще не вичитана
Хто був у Києві, і йшов від Софійського собору до Михайлівського золотоверхого монастиря, той бачив сього козака на коні, на високій камяніи скелї. Грає під ним кінь як огонь, дуба стає, але міцно тримає його тверда рука гетьмана. Злетїв як змій перед війском, махнув булавою — гей десь-то стрепенули ся козацькі полки! Як блискавиця перелетїла по них. Впяли ся орлині очи козачі в свого гетьмана й самі собою наїжили ся списи, насторожили ся коні... Гей війско —
як море червоне
Перед бунчуками бувало горить,
А ясновельможний на воронім конї
Блисне булавою — море закипить;
Закипить — і розлило ся,
Степами, ярами;
Лихо млїє перед ними!...
_c._7.jpg){kind=link}