Сторінка:Михайло Грушевський. Про батька козацького Богдана Хмельницького (1919).djvu/8

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 4 —

Гей, славне було Запороже всїма сторонами, а не було в нїм славнїйшого від батька козацького, славного гетьмана Богдана Хмельницького, що ото стоїть на камяній скелї, на мідянім конї, сам з міди вилитий, на вічні часи, на вічну памятку.

Нїкого не любили, не хвалили — і не кляли так на Українї як його. Любили і хвалили, і на вічну славу славили його ті, кому на радість і втїху було його панованє-гетьманованє. Гудили і кляли ті, кому навпоперек воно стало. Ледащого мало хто похвалить, мало хто прокляне; тільки до великих людий буває велика любов і велика ненависть.

І часом та ненависть більшу славу робить їм, як хвала. Бо вся вага в тім, хто і за що хвалить — таксамо і хто за що гудить.


I.
Молоді лїта Хмельницького.

Буде тобі, козаченьку, три доріженьки вкупі —
Одна в Рим, друга в Польщу, третя в Запороже.

З милю від міста Чигрина, над річкою Тясмином, що розлив ся тут широко та багнисто, на горбі, під великим лїсом, притулив ся хутір Хмельницьких, Суботів звав ся. Оселив його батько Богданів Михайло. Він з молодости служив на дворі можного польського пана воєводи Даниловича, що держав великі староства на Українї: Корсунське й Чигринське. Староства то були великі коронні маєтки, часом завбільшки з теперішний повіт, або й більше. Король давав їх у державу ріжним великим панам: вони брали на себе з них доходи, а четверту частину з того давали на війско. Та великі пани самі в тих староствах не жили, ними не правили, навіть і не заглядали до них часом. Правили їх управителї (підстарости) й ріжні служебники. Михайло Хмельницький був таким служебником в старостві Чигринськім і за службу позволив йому староста осадити собі хутір на тім