хто читав мою статтю прилюдно, бо видасть його урядові. В другім місці („Историческая Польша и Великорусская Демократія“) я показав всю плутанину і нещирість „Впереда“ відносно до Украйіни, Польщі, Россіі, Галичини, єго проби затерти московський та й польський централізм загальними фразами, а в той же час явний замір не промовитись ні одним словом, котре б признавало яке небудь право Украйінців у Россіі на автономію, або навіть йіх істнуваннє як чогось осібного, хоч програма „Впереда“ бучно говорила про „соціальныя партіи въ Польшѣ и Галиціи“, і впередчики вдержували завязані за поміччю украйінофілів відносини з галицькими народовцями у Відні і навіть у Львові. Скоро мені стало зовсім ясно, що впередчики просто хотять за поміччю Галичан лекше перевозити своі видання в Россію й раді б були побачити свій соціалізм і в Га-
