скоро мусив пройіздити через Відень і Галичину в Россію, то мені казали: скоро побачимось і на словах порозуміємось. На лихо усякі особисті справи, болізні в сімйі і т. і., задержали мене в Німеччині й Швейцаріі аж до августа. В Відні я не застав майже нікого з Січовиків, окрім одного молодика, досить сімпатичного, але мало обзнакомленого ще з публичними справами. Від нього я довідавсь тільки про цікаву річ: про вражіннє, яке зробили на Січовиків перші россійські студентки — власне черниговки, вихованки украйінофільські, котрі потім перейшли то до „впередства“, то навіть до „набатчиків“. Вони дуже подобались Січовикам своім інтересом до ідейних справ, але прикро вразили йіх свойіми хлопячими манерами. Я мушу сказати, що бачив тих панночок у самому Чернигові ще в украйінський період йіх
