Сам заходив ся коло писаня на рускім (народнім) язиці и поважав сердечно другі словянські литератури, навіть и польску. За єго впливом закидано по семях попівских язик польский для руського. За своім стояв, чуже шанував. Около 1857 р. пізнав ся він на нещастє з Дідицким и дружить ся з ним до сёгодня. Будучи сам слабоі голови, не дійшовши до жадних позитивних засад що до язика, літератури, искуства, став ся для него Дідицкий авторитетом на всё и звернув єго з дороги до добра власноі малорускоі народности, та зробив собі з него орудіє, кольпортера своіх утворів, як Конюшій, Отець Игнатій и т. п., а разом и таких, поки що не голосно обявлюваних переконань, в котрих містилася вже здрада для своєі народности, аристократизм панмосковський. Зачав Дідицкий видавати „Слово“. Оглядаючи ся на правительство австрийске и на
