Коли се бачу у Львові, в універсітетському місті, в столиці вільніщоі частини нашоі Руси, в напів політичному товаристві, — столи з картами, і за ними сидять звісні патріоти, професори, літерати, політики, для них покидають усяку розмову про найбільше пекучу справу патріотичну, народню, літературну… „Та сеж старий Гадяч, повітове місто Миколаєвськоі доби!“ думалось мені, коли я вертавсь у свій готель після першого вечера в „Бесіді“. „Ось куди я вернувсь, обйіхавши стілько світа!“
Незабаром довелось мені пройіхати і в мій Гадяч, а потім ще два рази одвідати Львів і навіть прожити в ньому якийсь час, і я мусів сконстатувати порівнаннє таки менше користне для столичного й універсітетського міста галицького перед повітовим місточком у Полтавщині. Нігде я себе не чув так одрізаним од інтелле-
