правди“ редактора „Правди“. Зводилась та „правдонька“ ось на що: „Може Вам там у Цюріху та й на Украйіні інакше й не можна, як так поставити украйінську справу, як Ви ставите, — в нас у Галичині так не можна; Ваш напрямок просто буде противний нашим попам, нашій єдиній інтеллігенціі; вона од нас рішучо одвернеть ся і пристане до „Слова“.
Я згоджувавсь, що справу світськоі незалежноі і прогрессівноі літератури й політики в Галичині треба проводити обережно і без провокацііі проти попівства. А все таки я стояв на тому, що нема резону, навіть вузько-утілітарного зрікатись на користь клерикалізму не тільки европейських наукових і політичних думок, але й ліпших традицій самого навіть галицького народовства 1862–1864 рр., котре власне через те й одпихнуло од себе „словістів“, що ті почули світ-
