Сторінка:Михайло Драгоманов. Австро-руські спомини (1867—1877). 1889.pdf/168

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

На другий день треба було взятись пряміще за діла. Найважніщих було два: 1) вияснити літературні відносини до „Правди“, своі й інших прогрессістів, галицьких та й наших, украйінських; 2) вияснити відносини загалу галицьких народовців до магнатсько-клерикального програму Качали.

Пішов я до редактора „Правди“. Чоловік, як у нас кажуть, з толком, не скорий, але розважний, не дуже отвертий, але й не крутій; нагадує трохи кацапську приповідку: „хохолъ не соврётъ (не збреше) да и правды не скажетъ“, коли перевернути сю приповідку з кінця. Побалакавши про своі статті, що застряли в „Правді“, а також про Цюріх, про штунду (стаття О. Т.) я все таки, кажучи словами дівоцьких пісень, — „дізнавсь

    прожив років з 2 в Галичині, ві Львові й у Кракові