нагніті, який іде на попа з гори, від єрархіі, а надто в римсько-католицькій і церкві. Галичина — не Сербія з єі національною церквою, котра не має ніяких традицій панування. В Галичині навіть неможливий краєвий, національний клерикалізм; галицький клерикалізм мусить бути частиною австрійського клерикалізму, а сей став рішучо частиною ультрамонтанства, ecclesiae militantis Romanae, котра, окрім своєі звісноі всесвітноі політики, спеціяльно в Галичині тягне просто навіть до того, щоб злити унію до останку з католицизмом, а руськість з полонізмом, — так що клерикалізм у Галичині консеквентно навіть іде до винародовлення Русинів. В усякім же разі клерикалізм в Галичині, безпремінно ультрамонтанський, веде до свого роду сепаратизму галицького од Русинів навіть буковинських, а тим більше од украйінських, між котрими ніодин
