Федькович видавсь мені капіталом, котрий і сам себе не вміє вжити як слід, і ті, що навколо його, не вміють, і котрий через те просто що дня пропадає і навіть деморалізує громаду приміром свого пропадання. З глибоким жалем зоставались ми з жінкою всякий раз, коли виходив од нас Федькович, — а заходив він до нас частенько, хоч усі говорили про нього, як про дивака та відлюдка. Та що порадити, ми не знали…
З других Львовян до нас частенько заходили Володимир Ганкевич і ще один молодший Галичанин, літератор, — котрий і мене нераз закликав у свою невеличку господу. Оба були люде симпатичні, хоч літератор був трохи дразливий (poetarum irritabile genus!); до того літератер був чоловік досить працьовитий, що, як звісно, не так часто трапляється в нашій расі. Не раз він мені читав своі твори й пе-
