Ця сторінка вичитана
було по крайній мірі 25 на 31 любісіньких лівобережців. Далі треба сказати, що під нашим листом підписались майже всі актівніщі з молодшоі (з 60-их років) генераціі діячів украйінськоі справи, котрі хоч що небудь робили для укр. науки, письменства, школи, — тоді як між 24 „лівобережцями“ справді робучих для украйінства людей не було й 3-х, а решта були колишні украйнофіли студентських громад 1862–1863 рр., котрі поробились собі фабрикантами, адвокатами, чиновниками такими як і всі інші „благополучні Россіяне“, та тільки про себе іноді сумували, що ось, мовляв, „пропала наша Украйіна через бісову Москву, — ну, та дасть Бог, буде лихо й на Москву“.[1] З одним
- ↑ Такими словами схарактеризував мені сих людей один старий мій гімназіяльний товариш, котрий тілько поступив у інший універсітет, сам украйно-
