Ця сторінка вичитана
з них я перед тим здибавсь і чимало розмовляв. Він докоряв „правобережців“ тим, що вони дуже забагато роблять уступок россійській государственности (державности; порівн. Бакуніна „Государственность и анархія“), забагато покладають надіі на „россійський прогресс“.[1]
А коли я спитав, на віщо ж нам покладати надію і що нам робити? — то дістав відповідь: „на Бісмарка, котрий колись одбере половину Россіі,
- ↑ Років через півтора один мій приятель вже почув од того лівобережця й єго товаришів ще третій докір: „дуже зарані викидаєте свій прапор.“
фільствував, як другі, а потім і перестав зробившись „адвокатом тай годі“ — навіть без усякого суму за Украйіною, хоч любив балакати при нагоді по украйінському. Коли я єму докоряв се рішуче дезертирство, то він мені одповів: „знаєш братіку, так чеснійше! Як мені бути таким украйнофілом, то ліпше не буду ніяким!“
