Сторінка:Михайло Драгоманов. Австро-руські спомини (1867—1877). 1889.pdf/270

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

зується й там“. На запити, що ж нам робить, лівобережний філософ давав відповіді то темні, то зовсім фантастичні, хоч з рештою, коли я його спитав про бісмарковірство, то й він засміявся. Яснійше всього було в нього таке: „треба хоч морально відділитись від Россіі й єі гнилизни, і заложити собі хоч моральну точку опори на нашому національному грунті, в Галичині“.

Я вхопився за сю точку опори й доказав лівобережному філософу, що Галичина така, як вона є, не може нам послужити ні до чого, а сама мусить бути перше зреформована. Філософ був усе таки старий прогрессіст та ще й доброі школи і усяка Сушкевичівщина й Качальщина була й єму смішна і противна, то ми без великого труду погодились з філософом (а з беллетристом ще лекше) і поклали навіть на письмі pacta conventa, як ми йіх