Коли я розказав про гр. Дзялинського в Киіві, то вже прибавлю ще кілька рядків, хоч вони й не вяжуться просто з австроруськими сюжетами моіх споминів. Я сказав, що члени зйізду, Москалі як і Украйінці, дуже раді були прийізду познанського делегата й усяко старались, щоб не образити Поляків, з котрих було ще кілька з Варшави і з нашого краю (як д. Оссовський з Волині, Руліковський з Киівщини і др.). Навіть при такому сюжеті, як украйінські думи, обходжено все, що могло б уразити Поляків.
— „Не треба йіх зачіпати! — казав мені Срезневський, — йім і так важко“. Для всіх не-Россіян з йіх мовами було одведене осібне засідання, де кожний міг читати реферат по свойому. Презідував там Француз Леже, читали по сербському, по чеському, по німецькому (моравський Славянин Дудик!). По польському читав гр. Дзялинський
