(варшавські професори читали по россйському). То було перше публичне польське слово в Киіві після 1863 р. (окрім косцьолу). В нас (Украйінців і Москалів) було положно рукоплескати Дзялинському, що б і як би він не говорив. Сповнити сей обовязок було для нас трудненько, а надто Украйінцям, котрі ліпше Москалів розуміли слова гр. Дзялинського. Познанський делегат читав про новійші праці по археологіі в Польщі і преспокійно записав до Польщі й нашу правобічну Украйіну та тільки назвав тут праці самих Поляків. Виходила маніфестація Польщі од моря до моря, історичноі Польщі, на котру, звісно, не пристане ні один сурйозний Украйінець. Оглянув я залу в середині реферату гр. Дз. і побачив на виду многих Украйінців вираз: „Ну, окказія“. Та нічого було робити. Аргумент „де наше не пропадало!“ взяв гору і всі ми, як
