і Москалі не пожалували рук плескати, коли гр. Дз. скінчив.
Плескали впрочім не одні Украйінці й Москалі, члени зйізду; плескала й публіка котроі звичайно було дуже богато, на диво закордонцям, навіть петербуржцям і москвичам. На інтернаціональне засідання прийшло багато Поляків, котрі поплескавши гр. Дзялинському, массою почали виходити з зали і кілька мінут не давали починати слідуючого реферату. Публіка гляділа на сей ісход здивованими очима, а багато з легкою усмішкою! „Що вони, приходили робити кляку гр. Дз-ому“ думалось і говорилось тоді не одним. „Не варто було турбуватись, — і так оплесків би не бракло!“
На скілько наша Украйіна могла б пітти за „свою землю“ для гр. Дзялинського, можна було бачити із того, як він розумів мову украйінську, коли зйізд слухав співи кобзаря Вере-
