прихильнійші і до украйінського поступового народовства, та з другого боку й теперішні украйнофіли залишать своє москвожерство. Можна було сказати, що й тут я хотів довести до общаго кавардака (destruam et aedificabo!). Та через те моі московські й петербурські вчені приятелі (тоді!) були глухі до моіх намов і не дали ні одноі книги для галицьких товариств, котрі я йім рекомендував.
Дальше я роскажу, в якому мізерному стані по части російських книг застав я власне москвофільські товариства в австр. Руси й Відні, коли я оглянув йіх в 1875–1876 рр.
Бібліотека ж Січі вже в 1874–1875 рр. стала найбогатшою в усій Австріі на книг иукрайінські, а при тому й на россійські не біднійшою або може хиба трохи біднійшою од бібліотеки пражського музею.[1] Січова бібліотека між інчим мала великий вплив на ви-
